Як спорт, менторство і career break рятують від вигорання: відверта розмова з Катериною Сергієнко

Більш як 36% фахівців Human resources відчувають постійний стрес на роботі. Про це свідчать дані опитування «Ментальне здоров’я українського рекрутера 2023», яке нещодавно провів CleverStaff. Постійний стрес – це крок до тієї чи іншої стадії вигорання, яке тягне за собою не лише погіршення психологічного стану, а й проблеми з фізичним здоров’ям і самопочуттям в цілому. 

Як вчасно зупинитися, розпізнати цей стан і що вдіяти, щоб повернути себе собі – обговорюємо з Катериною Сергієнко, Head of Recruitment, ментором та спікером.

• Катерино, розкажіть, будь ласка, коли і як ви стикнулися з проблемою вигорання?

Щоб передати особливості мого досвіду, додам трохи контексту. Отже, останні три роки я була Head of Recruitment великої команди рекрутерів потужної IT-компанії. Я побудувала свою команду й процеси з нуля. Спочатку це було 4 рекрутери, на піку – 25. Це було моє дітище, цікавий і водночас дуже активний період, який я тиждень за тижнем проживала у надвисокому темпі. 

Коли минав вже 3-ій рік, я почала відчувати ознаки емоційного вигорання. Але тоді ще не знала, що то було саме воно. Цей стан дуже підступний й часто маскується під банальну втому. Нам здається, що ми просто втомились від роботи, від людей, від оточення. Я теж вважала, що почуваюся виснаженою через високе навантаження й через відповідальність за велику команду й бізнес показники. Здавалось, що коли візьму додаткові вихідні, все стане на свої місця. Але… минають вихідні, а ти не відчуваєш жаданого полегшення, знову багато працюєш… І все по колу. Насправді цей шлях може займати від 3 місяців до 1,5 року. Але оце і є вже перші яскраві сигнали. 

• Як ви визначили свою стадію?

Є різна кількість стадій/класифікацій емоційного вигорання. Але мені близька теорія німецького психолога Матіаса Буріша про 6 стадій, 

• де перша – коли просто з головою занурюєшся в робочі процеси й ігноруєш усі не пов’язані з роботою потреби,
• друга – знижується загальна емпатія і поступово зникає колишня тяга до роботи, додається категоричність й здається, що всі навколо працюють замало,
• третя – з’являється гостре переживання всіх емоції, втома призводить до помилок у роботі, з’являється відчуття провини, апатія й можливо навіть депресія.
• четверта – до емоцій додається деструктивна поведінка, 
• п’ята – психосоматичні реакції організму, 
• шоста – це вже про втрату сенсів. 

Так от, я «спіймала» себе вже на досить пізній п’ятій стадії, коли зі мною «заговорило» моє тіло: відчувався постійний фізичний дискомфорт, проблеми зі спиною та сном, з’явились інші смакові звички. Наприклад, хотілося більше солодкого, хоча я не дуже люблю смаколики, але щоб отримати якісь емоції мій організм потребував саме цього. І я вже розуміла, що відбувається, але мало з’ясувати, те що ти вигоріла, треба ще мати силу й мудрість прийняти цей стан.

За 9 років в IT я з цим не стикалася, але чула багато історій від кандидатів, які відбувалися «десь і з кимось», але ніяк не зі мною. А на цей раз все навпаки. І це було досить сумно й складно усвідомити. 

• Що було потім?

На той час такий мій стан вже закріпився глибинно і я не могла фундаментально і одразу щось змінювати, наприклад свій графік. Треба було виконувати показники, цілі, слідкувати, щоб команда була мотивована, підтримувати комунікацію з наймаючими менеджерами та CEO (а це 50+ людей!) тощо. 

Я завжди любила і люблю те чим займаюсь, але, як і будь-яка робота з людьми, вона дуже енерговитратна. Максимум, що я дозволяла собі робити – один день на тиждень закривати календар від зустрічей, бо кожного дня в мене їх було 5-9 на постійній основі, плюс багато операційної діяльності й задач, що виникають в моменті і їх потрібно закривати з дня на день. Чим більше працюєш в такому режимі, тим більше “вимивається” твій ресурс. Адже навіть у відпустці ти, як керівник, все одно моніториш роботу свого відділу, читаєш чати, відповідаєш на важливі повідомлення.
Але, звичайно, команда дає багато позитивних емоцій й драйвить робити більше й краще. Надзвичайно круто дивитися, як ти впливаєш на джунів, які щойно прийшли на свою першу роботу, як вони зростають, і тішитись їхнім успіхам,спостерігати, як мідл рекрутер стає ТімЛідом, завдяки вашій плідній праці й постійному фідбеку.  

• Чи помітили ваш стан колеги, близькі люди?

Моя керівниця щиро допомагала мені порадами, пропонувала більше дбати про себе – взяти дей оф, піти на спорт, масаж, поїхати в ліс. Всередині своєї команди я не могла дозволити собі яскраво проявляти емоції – адже я керівник напрямку, люди орієнтуються на мене, є певна бізнес-етика. Стосовно сім’ї – вони знають, що я «трудоголік» і «досягатор»☺, тому розуміють мене. Але одного разу мама мене запитала, чи точно все ОК зараз, бо щось я надто занурена в роботу й ні про що більше не говорю. За пів року я згадала її питання й знайшла відповідь на нього. Потрібно було залишати компанію, щоб докорінно змінити ситуацію. 

• Коли ви почали працювати над відновленням?

В останні робочі дні, я вже розуміла, що моя історія про відновлення займе не менше ніж пів року, а може, й більше. Мені вкрай потрібна довгострокова відпустка, так званий career break. Адже за понад 3 роки роботи в високому темпі я накопичила дуже багато своїх «адміністративних боргів». У перший же тиждень я почала писати плани «з відновлення», де головна задача – подбати максимально про себе і своє здоров’я.

• На чому ви концентрувались у першу чергу?

Зважаючи на те, що я зупинилася на 5 стадії вигорання і вже мала певні негаразди зі здоров’ям, я вбачала роботу над собою одразу у трьох напрямках – ментальному, фізичному й медичному. Зробила повний чек-ап організму, ходила на масажі, пішла на спорт. Якби я його повернула раніше – він би швидше допоміг впоратися з моїм станом. Адже наше ментальне і фізичне здоров’я міцно пов’язані. І коли щось «сиплеться» з однієї сторони, то інше може вберегти й компенсувати. Спорт – це must have і дуже гарний урок на все життя, при чому не важливо, що це – йога чи силові вправи, стретчинг чи біг, танці, плавання – будь-що що вам до снаги.
Але точно спорт покращив мій фізичний стан і дуже позитивно вплинув на ментальний. 

• Що ще додалося у план відновлення?

Для якісного перезавантаження потрібні нові емоції. Тому вирішила спробувати те, що не робила раніше. Але де отримати нові, яскраві емоції в країні, де йде війна й морально дуже тяжко, постійні обстріли, недосипання, стрибки кортизолу…
Правильно, робимо, там де можемо в моєму випадку, я вирішила, що це спорт зал. Тому в моєму житті з’явився… сайкл! Хоча не люблю велосипед взагалі. Але мені дають наснагу ці групові заняття на силу й витривалість, де всі кудись дуже активно їдуть раз на тиждень ☺. Також я займаюся з тренером індивідуально 2-3 рази на тиждень, подобається стретчинг, баре та записалася на індивідуальні заняття з хореографом.
Вже декілька років я катаюсь на конях, але через брак часу це було епізодично, а зараз хочу робити це на регулярній основі, бо коні – то любов.
Також в мене з’явився час й бажання допомагати, тому ми з сім’єю їздимо в притулок до врятованих тварин (де є 18 коней, лелека, котики, собаки, великий ворон та поні), купуємо корм, овочі та фрукти, їхні улюблені смаколики, проводимо час разом, і це – надзвичайна користь й велика насолода. 

• А щодо медичної теми – з чого почали?

Зробила повний чек-ап організму, щоб зрозуміти, що і де треба покращити. Почала працювати з нутриціологом, щоб закрити дефіцити. На жаль, не всі до кінця усвідомлюють, який вплив чинить харчування на наше самопочуття. Нутриціолог – також цікавий досвід, якого не було раніше. Я прагну зробити своє харчування більш свідомим і якісним. Крім того, проходжу навчання з позитивної психології, роблю різні психологічні практики й вивчаю себе.

• Невже ви повністю поставили професійне життя не паузу?

Ні, я не випала з професії ☺. Я зареєструвалася на менторській платформі від PROJECTOR Institute.
Проводжу персональні менторські сесії на теми рекрутингу, менеджменту, побудови кар’єри тощо. Це благодійна ініціатива, я не отримую фінансової винагороди, але здобуваю щось значно цінніше – цікаві знайомства і нові емоції. Почала зустрічатися з людьми, з якими у звичайному житті, працюючи в рамках офісу 24х7, навряд чи б зустріла. Так, працюючи в компанії я проводила внутрішні конференції, хакатони, запускала інтернатури, була лектором на школах. Але щоб вийти за межі компанії – на це просто не було ресурсу, як не було сил і бажання будувати особистий бренд. Але тепер люди самі приходять до мене з конкретними запитами: порадьте навчання, розкажіть, як найняти СЕО, як побудувати відділ рекрутингу, як стати кращим тім лідом, які метрики впровадити. Ці теми й багато інших, в яких я маю досвід, і з задоволенням ним ділюсь. 

Я проводжу до п’яти таких сесій на тиждень, це для мене комфортно, надихає і дозволяє бути в професії, але вже з позиції консалтингу. Окремо веду 3 менті на постійній основі по нашому плану розвитку впродовж трьох- шести місяців й маю проєкти по консалтингу продуктових компаній. 

Мені подобається навчати й бути корисною, допомагати бізнесам. Також періодично беру участь у конференціях, різних професійних івентах, в т.ч. міжнародних, як спікер, де ділюсь знаннями й досвідом. І чесно скажу – мені дуже ОК в такому режимі. Адже я сама контролюю своє навантаження, і мені важливо, щоб під час відновлення воно не було full. 

• Чи можна розглядати благодійність як окремі «ліки» при вигоранні?

Звичайно! Мені особливо подобається, коли благодійність повертається через деякий час. Коли людина за твоєю допомогою та наставництвом опрацювала тему, має результат і пише тобі, щоб розповісти про свої досягнення – мене це неабияк мотивує. І це вже і мій результат також. Адже не обов’язково бути всередині компанії, щоб допомогти успішно розв’язати певні питання. Зовнішній експерт може давати дуже багато цінного. Це інсайт, який я спіймала спробувавши бути незалежним консультантом. 

• Чи змінило вигорання ваше ставлення до професії?

Я дуже люблю свою професію. Але все ж таки змінила своє ставлення до роботи. Раніше воно було таким, що робота – це і є я, і все моє життя – це робота! Я завжди обирала роботу замість чогось іншого  – спорту, нових знайомств, менторства, побудови особистого бренду. Але вигорання спонукало шукати та знаходити нові змісти й сенси. Я зробила висновок, що робота – це лише частина мого життя, як би ти сильно її не любив. Ти подруга, дружина, донька, ментор, спікер. Ти – особистий бренд для когось. І усьому цьому також має бути час і місце у житті. Роботи змінюються, люди змінюються, і лише ти залишаєшся сам у себе. І якщо не дбати про всі твої інші ролі, то потім буде дуже боляче. 

• А на які побутові, буденні речі ви подивилися під іншим кутом?

Я не розуміла раніше, що таке займатися «чим хочеш». Коли ти живеш по календарю, то не завжди можеш робити особисті справи пріоритетними. Для мене тепер кайф навіть у тому, щоб вийти посеред дня у справах. Сходити на тренування, коли зал майже вільний. Поснідати з друзями о 12:00 і працювати разом в будь-якому коворкінгу Києва. Неймовірно прості речі, але ж такі класні!

• Ваші 3 ТОП поради тим, хто вже відчуває «начебто втому».

Здоров’я і самопочуття – це ваша і лише ваша відповідальність. Тому, якщо вже є деякі передчуття (бо коли в понеділок зовсім не хочеться на роботу – це яскраво-червоний маркер), і вигорання близько, раджу наступне:

1. Зрозуміти й прийняти той факт, що ви можете вигорати. І це – нормально!
2. Звернутися до фахівців. В залежності від стадії, це може бути коуч, ментор, психотерапевт, який допоможе розпізнати істинний стан.
3. Зафіксувати, що потрібно саме вам, щоб вийти покращити ситуацію. Хоча б мінімальний, але конкретний план дій. 

Може, комусь і варто одразу звільнитися, комусь перейти на нову роль, бо вже не цікаво робити, те що робиш й варто відверто поговорити про це з керівником. Для когось спрацює активний спорт, танці, психологічні практики та після 19:00 не відкривати ноутбук. А інший має поїхати в ретріт в гори на 2 тижні й гуляти полонинами. Немає універсального рецепта, бо кожному має бути своє. 

І впустіть у своє життя психолога. У 21 столітті це норма! Ми ж регулярно прибираємо у квартирі, замовляємо клінінг – то чому ж це не робити у своїй голові? Не обов’язково всім бути роками в терапії, можна звертатись по запиту, або коли відчуваєте потребу у підтримці чи розборі тієї, чи іншої ситуації, травми чи просто “профілактично” – користь буде 100%. 

• А що б ви порадили керівникам?

Керівники мають помічати та реагувати. Варто менше говорити, а більше ставити питання – щоб людина шукала відповіді, а ви її направляли, простягати руку на зустріч й наче ледь-ледь притримували за плечі та були поруч. Якщо у співробітника 2-3 стадія вигорання – це вже помітно керівнику. Адже змінюється tone of voice, поведінка в команді, реакція на буденні речі. Варто для початку поговорити, зрозуміти про що це, можливо це особисті речі, або таки робота, далі надати відпустку або «довгі вихідні». Щоб мозок перевантажився й нахапався нового, щоб не доводити до втрати сенсу. Відпустити фахівця на деякий час керівнику буде вигідніше, ніж потім шукати нового. Нині це дорого, довго і не круто. Бережіть не лише себе, а й тих, хто поруч з вами ☺

CleverStaff дякує Катерині Сергієнко за розмову і поради!